НАУКОВА ШКОЛА МІЖНАРОДНОГО І ЄВРОПЕЙСЬКОГО ПРАВА

Наукова школа міжнародного і європейського права, що функціонує на юридичному факультеті Харківського університету, являє собою стійке науково-педагогічне співтовариство вчених, сформоване на основі спадкоємності поколінь дослідників і єдності наукових ідей, методологічних підходів та освітніх традицій у галузі міжнародного та європейського права. Її становлення й розвиток відображають еволюцію вітчизняної юридичної науки від класичного університетського позитивізму ХІХ ст. до сучасних інтегративних і гуманістичних парадигм міжнародно-правового знання.

Початки наукової школи сягають періоду діяльності юридичного факультету Імператорського Харківського університету, відкритого 1805 р. Вже на ранньому етапі у складі факультету сформувалося коло дослідників, які вивчали питання права народів, порівняльного законодавства та історії міжнародних відносин. У середині ХІХ ст. провідне місце посіли праці Дмитра Івановича Каченовського (1827–1872), професора міжнародного права, котрий заклав теоретичні та методологічні засади харківської університетської школи. У другій половині ХІХ ст. наукова школа отримала подальший розвиток у працях А. М. Стоянова, В.П. Даневського, В.А. Ястржембського та ін. Представники цієї генерації продовжили історико-догматичну лінію, започатковану Д.І. Каченовським, і збагатили її порівняльно-правовими, історико-культурними та соціологічними підходами. Таким чином, у межах школи склалася історико-юридична парадигма міжнародного права, що поєднувала класичні поняття державного суверенітету з гуманістичним розумінням права як вираження правосвідомості народів.

Після значної перерви, спричиненої соціально-політичними перетвореннями початку ХХ ст., традиції школи міжнародного права в Харківському університеті на юридичному факультеті було відроджено у 2016 р. На сучасному етапі наукова школа міжнародного права Харківського університету зберігає свою провідну позицію серед вітчизняних осередків дослідження міжнародного права. З 2016 року школу очолює доктор юридичних наук, професор Т.Л. Сироїд. Станом на кінець 2025 року під її керівництвом захищено десять дисертацій на здобуття вченого ступеня кандидата юридичних наук та доктора філософії за спеціальністю Міжнародне право; окрім того, за її консультуванням захищено 1 докторську дисертацію.

Представники школи міжнародного і європейського права в Харківському національному університеті імені В.Н. Каразіна здійснюють фундаментальні та прикладні дослідження з проблем міжнародної правосуб’єктності, міжнародного кримінального права, прав людини, права Європейського Союзу, міжнародного гуманітарного права, міжнародного екологічного права. Школа характеризується міждисциплінарністю, орієнтацією на історико-правову традицію та методологічним плюралізмом. У ній поєднано історико-юридичну тяглість із сучасними підходами – зокрема, антропоцентризмом та аксіологією міжнародного права.

Представники наукової школи міжнародного і європейського права активно інтегровані в міжнародні наукові зв’язки, беруть участь у роботі дослідницьких центрів, міжнародних конференціях, публікують результати досліджень у провідних українських та зарубіжних виданнях.

Зокрема, доктор юридичних наук, професор Тетяна Леонідівна Сироїд є визнаним фахівцем у сфері міжнародного права, автором численних праць, присвячених проблемам функціонування міжнародних організацій, захисту прав людини, міжнародно-правового забезпечення інформаційної безпеки, актуальним питанням права ЄС, а також удосконаленню і розвитку міжнародного кримінально-процесуального права, кримінальної юсттиції та кримінально-правовим аспектам протидії злочинності,

У її наукових дослідженнях послідовно розробляється концепція міжнародно-правових механізмів захисту прав людини, насамперед у межах системи Організації Об’єднаних Націй і Ради Європи. Ученою здійснено комплексний аналіз діяльності ООН щодо захисту цивільного населення під час збройних конфліктів, становлення концепції «відповідальності за захист», а також ролі міжнародних контрольних органів у забезпеченні принципу верховенства права.

Вагомим напрямом її досліджень є організаційно-правове регулювання сфери охорони здоров’я – від міжнародних стандартів захисту права на здоров’я дітей, жінок, осіб похилого віку та осіб з інвалідністю до аналізу правових аспектів забезпечення санітарно-епідеміологічної безпеки, продовольчої безпеки та права на здоров’я в умовах екологічних викликів. Ученою запропоновано авторську інтерпретацію міжнародно-правових механізмів гарантування цього права, а також здійснено порівняльно-правовий аналіз політики Європейського Союзу в галузі соціальної та гендерної рівності.

Значну увагу Т.Л. Сироїд приділяє проблематиці інформаційної безпеки та протидії кіберзлочинності. У низці праць обґрунтовано потребу в удосконаленні правових засад інформаційної політики ООН, Ради Європи та Європейського Союзу, сформульовано пропозиції щодо зміцнення міжнародних інституційних механізмів запобігання кіберзлочинам і захисту персональних даних у цифрову добу.

Окремий науковий масив становлять дослідження, присвячені міжнародно-правовим аспектам боротьби з транснаціональною злочинністю, торгівлею людьми, корупцією у приватній сфері, злочинами проти довкілля. Учена визначає тенденції розвитку міжнародної кримінальної юстиції, розкриває роль санкцій у міжнародному кримінальному праві та механізми захисту жертв злочинів на універсальному і регіональному рівнях.

Важливе місце у творчому доробку Т.Л. Сироїд посідає дослідження інституційної системи Європейського Союзу, зокрема щодо інтегрованого управління кордонами, протидії нелегальній міграції, забезпечення гендерної рівності та боротьби з екологічними злочинами. У цих працях простежується прагнення до системного розуміння взаємозв’язку між міжнародною безпекою, правами людини та сталим розвитком.

Значний внесок ученої полягає також у вивченні внутрішньої системи правосуддя міжнародних міжурядових організацій, професійних та етичних стандартів державних службовців міжнародних установ, механізмів міжнародного захисту трудових прав. У співавторстві нею розроблено концептуальні засади міжнародно-правової освіти з прав людини, що поєднують теоретичний і практичний виміри правозахисної діяльності.

Дослідження Т.Л. Сироїд опубліковано у фахових виданнях, внесених до міжнародних наукометричних баз Scopus і Web of Science, де в центрі її уваги – міжнародно-правові аспекти охорони здоров’я, соціальної політики, прав літніх людей та стандарти безпеки.

Вагоме місце у науково-педагогічній діяльності дослідниці займає участь у підготовці навчальної літератури. Вона є автором та співавтором низки підручників і посібників, серед яких – «Міжнародне публічне право», «Міжнародне публічне право. Міжнародний захист прав людини», «Основи права Європейського Союзу», «Міжнародні стандарти в галузі забезпечення права на здоров’я та практика їхнього застосування», «Міжнародне право прав людини», «Історія міжнародного права: стародавня доба», «Міжнародне кримінальне право» та ін. Її праці вирізняються методологічною ґрунтовністю, системним підходом до аналізу міжнародно-правових явищ і поєднанням історико-правової, порівняльної та практикоорієнтованої перспектив.

Загалом наукова діяльність Т.Л. Сироїд характеризується синтетичним поєднанням теорії міжнародного права з практикою його застосування, міждисциплінарністю, глибоким історико-правовим аналізом і орієнтацією на сучасні гуманітарні виклики світового правопорядку.

Олександр Анатолійович Гавриленко – доктор юридичних наук, професор, фахівець в історії міжнародного та національного права, чия наукова діяльність поєднує глибину історико-правового аналізу з широким порівняльним баченням розвитку правових систем. Його наукові інтереси охоплюють проблематику становлення міжнародно-правових інститутів у державах Стародавнього Сходу та античного світу, дослідження еволюції правових систем середньовічної Європи й українських земель, рецепцію римського права в різних правових культурах, історію міжнародно-правових учень та формування національних правових традицій. Особливу увагу вчений приділяє питанню становлення університетської юридичної освіти в Україні, виявленню її наукових шкіл і спадкових ліній правової думки, що поєднують європейський та український інтелектуальні контексти.

У працях О. А. Гавриленка поєднано історико-правовий, порівняльно-правовий і культурологічний підходи, що надає змогу комплексно розкривати закономірності формування міжнародного права як феномена міжцивілізаційної взаємодії. Його дослідження відзначаються методологічною цілісністю, прагненням до системного узагальнення історико-правових процесів і водночас уважністю до локальних проявів правової культури. Учений аналізує трансформацію міжнародно-правових ідей у контексті змін політичної та духовної цивілізаційної структури, простежує шляхи впливу античної, середньовічної та ранньомодерної правової думки на формування уявлень про право народів європейських і, зокрема українських вчених модерної доби. Серед найновіших його публікацій – дослідження міжнародних договорів Великого Князівства Литовського, Руського і Жемайтійського, Морських законів Ганзейського союзу, а також розлога розвідка, присвячена історіографії історії міжнародного права.

Праці О. А. Гавриленка вирізняються високим рівнем теоретичного узагальнення, академічною виваженістю та філологічною точністю викладу. Його дослідження не лише розкривають історичну еволюцію міжнародного права, а й пропонують глибоке осмислення його аксіологічних засад – людської гідності, справедливості, рівності народів і держав. Завдяки цим рисам науковий доробок ученого посідає вагоме місце в сучасній історико-правовій науці, сприяючи розвитку української школи досліджень міжнародного права та формуванню історико-антропологічного виміру сучасної юриспруденції.

Валентина Михайлівна Шамраєва – доктор політичних наук, професор, знана дослідниця у галузі міжнародних відносин, політичної та правової науки. Її наукова діяльність характеризується міждисциплінарним підходом, що поєднує політико-правовий, міжнародно-правовий та безпековий виміри аналізу сучасних глобальних процесів. У центрі наукових інтересів ученої – проблематика міжнародної безпеки, європейської інтеграції, прав людини, політики безпеки та оборони Європейського Союзу, еволюції концепту «інформаційної війни» і нових викликів національній безпеці, санкційної політики ЄС, а також нормативно-правові засади протидії торгівлі людьми й захисту вразливих категорій осіб у міжнародному праві.

Монографічні та статейні праці В. М. Шамраєвої вирізняються широкою тематичною амплітудою – від аналізу історико-політичних передумов становлення європейської системи безпеки до осмислення сучасних форм «м’якого права» (soft law) як універсального регулятора міжнародних відносин. У співавторстві з українськими та зарубіжними дослідниками вона брала участь у підготовці низки міжнародних колективних монографій, виданих у США та країнах Європи, зокрема з проблематики права на справедливий суд у практиці міжнародних контрольних органів, міжнародно-правових засобів боротьби з торгівлею людьми, статусу «основного союзника поза НАТО», а також з еволюції концепту «інформаційної війни» в контексті загроз для світової та національної безпеки.

У численних наукових статтях, опублікованих як в українських, так і в провідних міжнародних виданнях, В.М. Шамраєва досліджує динаміку європейської політики безпеки та оборони, механізми захисту прав людини в системі ООН і регіональних структурах, особливості правового статусу літніх мігрантів, а також нормативну природу санкцій як інструмента впливу ЄС на міжнародну систему. Її праці посідають помітне місце у міжнародному науковому дискурсі, сприяючи формуванню вітчизняної школи політико-правових досліджень у галузі міжнародної безпеки.

Наукові праці В. М. Шамраєвої вирізняються методологічною зрілістю, системністю підходу до аналізу міжнародних процесів і глибоким розумінням взаємозалежності права, політики та безпеки у глобалізованому світі. Її концептуальні узагальнення з питань функціонування міжнародних інститутів, реалізації прав людини, інформаційної безпеки та публічної дипломатії становлять важливий внесок у розвиток сучасної української політичної науки та міжнародного права.

Поряд із науковими розвідками Валентина Михайлівна бере активну участь у створенні навчально-методичної літератури. Вона є співавтором фундаментального підручника «Глобальні проблеми сучасності» (Харків, 2019), який поєднує аналітичну глибину з інтегративним баченням ключових процесів сучасного світу. Цей підручник, що став помітним явищем у вітчизняному освітньому просторі, відображає широту наукових інтересів дослідниці та її прагнення до формування у студентів системного розуміння світових політико-правових викликів.

Таким чином, наукова діяльність В. М. Шамраєвої поєднує аналітичну глибину, емпіричну насиченість і міждисциплінарну спрямованість. Її праці сприяють утвердженню гуманітарного виміру міжнародного права, розбудові української школи досліджень міжнародної безпеки та розвитку сучасної наукової культури політичного пізнання.

Ліна Олександрівна Фоміна – кандидат юридичних наук, доцент. Її наукова діяльність характеризується глибоким дослідженням проблем міжнародно-правового захисту прав людини, еволюції правових механізмів у системі універсальних і регіональних організацій, а також вивченням трансформаційних процесів у сфері міжнародного публічного права. У фокусі її наукових інтересів – міжнародно-правові аспекти забезпечення безпеки особи, права вразливих груп, соціальні гарантії співробітників міжнародних організацій, захист правозахисників, а також правове регулювання у сфері продовольчої, гендерної та екологічної безпеки.

Монографічна спадщина Ліни Фоміної охоплює низку ґрунтовних праць, підготовлених у співпраці з відомими українськими й зарубіжними дослідниками. Зокрема, у колективних зарубіжних монографіях вона дослідила організаційно-правовий механізм захисту прав людини в межах Європейського Союзу, соціальні гарантії міжнародних цивільних службовців, еволюцію внутрішніх систем правосуддя в універсальних організаціях та нормативно-правові основи діяльності ОБСЄ щодо забезпечення комплексної безпеки в Європі. У праці, присвяченій становленню законів і звичаїв війни у стародавню епоху, Л. О. Фоміна спільно з колегами осмислює взаємодію класичних і сучасних підходів до проблеми міжнародного гуманітарного права. Її внесок у вітчизняні колективні видання відзначається увагою до практичного виміру міжнародного права – зокрема, до міжнародно-правового захисту права на здоров’я вразливих категорій осіб.

Публікаційний доробок Ліни Фоміної у наукових журналах охоплює широке коло тем – від регламентації права на безпеку в універсальних актах з прав людини до дослідження діяльності ООН у сфері бізнесу, гендерної рівності, права на воду та боротьби з голодом. Значна частина її праць присвячена аналізу практики міжнародних судових та квазісудових інституцій, проблемам інформаційної безпеки, міжнародному захисту осіб з інвалідністю, прав корінних народів, а також сучасним концепціям у галузі міжнародного права прав людини. Дослідження Л.О. Фоміної опубліковано у фахових виданнях, внесених до міжнародних наукометричних баз Scopus і Web of Science де в центрі її уваги – міжнародно-правові аспекти охорони здоров’я, соціальної політики, прав літніх людей та стандарти безпеки.

Вагоме місце у науково-педагогічній діяльності дослідниці займає участь у підготовці навчальної літератури. Вона є співавторкою низки підручників і посібників, серед яких – «Міжнародне публічне право. Міжнародний захист прав людини», «Основи права Європейського Союзу», «Міжнародне право прав людини».

Наукова творчість Л. О. Фоміної є прикладом синтезу глибокого теоретичного аналізу та орієнтації на потреби сучасної міжнародної правової науки. Вона належить до кола науковців, які формують інтелектуальний дискурс української школи міжнародного права, розвиваючи гуманістичну парадигму захисту прав людини та міжнародної безпеки в умовах глобальних викликів сучасності.

Фомін Павло Вікторович – доктор філософії (PhD) за спеціальністю 293 «Міжнародне право», доцент. Його наукові інтереси зосереджені у сфері міжнародного інституційного права, зокрема внутрішнього правосуддя міжнародних організацій, трудових прав співробітників міжурядових інституцій, міжнародних механізмів захисту прав людини та протидії дискримінації.

У центрі наукового доробку дослідника – вивчення правової природи й еволюції внутрішніх систем правосуддя міжнародних організацій, що становлять складну, самостійну підсистему міжнародного правопорядку. Важливим етапом у розвитку цього напряму стала участь ученого у підготовці колективної монографії «Внутрішня система правосуддя міжнародних універсальних організацій: від витоків до сучасності», виконаної у співавторстві з Т. Л. Сироїд та Л. О. Фоміною. У праці представлено цілісний історико-правовий аналіз становлення інституційних судових механізмів у структурі ООН, МВФ, Світового банку та інших універсальних організацій.

У численних наукових статтях Павло Фомін розкриває різні аспекти функціонування міжнародного адміністративного правосуддя. Зокрема, у статті «Правовий статус суддів внутрішньої системи правосуддя ООН» автор досліджує питання незалежності, процесуальних гарантій і функціональної автономії суддів міжнародних адміністративних трибуналів. У публікації «Внутрішня система врегулювання трудових спорів міжнародних фінансових організацій» розкрито структуру та юрисдикцію судових органів МВФ і Світового банку, визначено їхній вплив на розвиток міжнародних стандартів захисту трудових прав.

Вивчення практики окремих міжнародних інституцій знайшло відображення у статтях «Внутрішня система розв’язання трудових суперечок Організації Північноатлантичного договору» та «Захист трудових прав співробітників Ради Європи», де автор порівняв процедурні особливості внутрішнього правосуддя НАТО, Ради Європи та ООН.

У співавторстві з Т. Л. Сироїд та Л. О. Фоміною Фомін опублікував низку досліджень, присвячених інституційним аспектам міжнародного права. Зокрема, у статті «Захист трудових прав співробітників міжнародних міжурядових організацій: теорія та практика» проаналізовано еволюцію міжнародно-правових механізмів соціального захисту персоналу, тоді як у публікації «Міжнародний інституційний механізм захисту прав корінних народів» висвітлено роль універсальних та регіональних організацій у розбудові сучасної системи захисту прав автохтонних спільнот.

Новітні дослідження Павла Фоміна продовжують окреслену тематику, фокусуючись на проблемах недискримінації та соціальної справедливості в діяльності міжнародних інституцій. Так, у статті «Організаційно-правові засади щодо боротьби з дискримінацією в межах ООН» розглянуто механізми реалізації політики рівності в системі ООН, а в дослідженні «Вирішення трудових суперечок у межах африканських міжнародних організацій» автор уперше в українській науці здійснив аналіз внутрішніх трибуналів Африканського банку розвитку та Африканського союзу як елементів становлення регіонального міжнародного адміністративного права.

Наукова діяльність Павла Вікторовича Фоміна характеризується поєднанням аналітичної глибини, компаративного методу та історико-правового підходу. Його праці сприяють формуванню нового дослідницького напряму в українській науці міжнародного права – вивченню внутрішніх судових механізмів міжурядових організацій як самостійного феномена міжнародного правосуддя.

Тітов Євген Борисович – кандидат юридичних наук, доцент, дослідник у сфері міжнародного публічного права, європейського права та порівняльного правознавства. Його наукова діяльність зосереджена на вивченні міжнародно-правових механізмів відповідальності держав і міжнародних організацій, проблематики правового статусу персоналу міжнародних інституцій, а також еволюції європейських стандартів у сфері захисту персональних даних та забезпечення належного рівня життя у контексті Цілей сталого розвитку ООН.

Значну увагу в дослідженнях Є. Б. Тітова приділено питанням відповідальності представників держав-членів та персоналу інституцій Європейського Союзу, що відображає його інтерес до функціонування наднаціональних правових систем і до механізмів юридичної підзвітності у структурі європейського управління. Учений поєднує докладний аналіз договірно-правових засад ЄС із компаративним розглядом внутрішньоорганізаційних норм міжнародних установ, що дозволяє простежити процеси формування нових підходів до юридичної відповідальності у сучасному міжнародному праві.

У наукових працях Є. Б. Тітова простежується тяжіння до міждисциплінарного аналізу: він поєднує методи юридичної догматики, інституційного аналізу та правової соціології. Його дослідження зосереджені не лише на нормативному рівні, але й на функціональних аспектах реалізації міжнародного права – зокрема, на інституційних механізмах, що забезпечують практичне втілення правових норм у діяльності організацій Європейського Союзу, Ради Європи та системи ООН.

Науковий доробок Є. Б. Тітова представлений участю у зарубіжних колективних монографіях, виданих міжнародними науковими об’єднаннями (зокрема, International Science Group, Бостон, 2020 р.), у яких він досліджує теоретичні основи юриспруденції та сучасні підходи до праворозуміння в глобалізованому світі. Його статті опубліковано у провідних українських та міжнародних журналах.

Окремий напрям його науково-педагогічної діяльності становить підготовка навчально-методичних матеріалів з міжнародного публічного права та міжнародного захисту прав людини. Є. Б. Тітов є співавтором навчального посібника «Міжнародне публічне право. Міжнародний захист прав людини» (Харків, 2018), підготовленого під загальною редакцією проф. Т. Л. Сироїд, який став важливим підгрунтям для підготовки студентів і слухачів у сфері міжнародного права.

Наукова діяльність Євгена Борисовича Тітова характеризується поєднанням академічної глибини, компаративного підходу та практичної орієнтації на потреби сучасного міжнародного правопорядку. Його праці сприяють розвитку школи міжнародного права Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна, утверджуючи традицію дослідження взаємодії національних і наднаціональних правових систем у контексті європейської інтеграції та глобального правового розвитку.

Реньов Євген Владиславович – кандидат юридичних наук, доцент, фахівець у сфері міжнародного публічного права, конституціоналізму, міжнародного захисту прав людини та, зокрема, прав дитини. Його наукові інтереси охоплюють проблематику правових цінностей у сучасному конституціоналізмі, еволюцію міжнародно-правових механізмів захисту прав людини, діяльність інституцій системи ООН, а також формування міжнародних стандартів у сфері прав корінних народів та дітей.

У центрі наукових досліджень Є. В. Реньова перебуває проблема аксіологічного виміру права – зокрема, осмислення свободи, справедливості та людської гідності як основоположних категорій сучасного правопорядку. Учений простежує їхню еволюцію від філософсько-правових засад до позитивно-правових форм, розглядаючи взаємодію універсальних цінностей із національними традиціями правового розвитку. Важливе місце в його працях посідає аналіз процесів акультурації європейських правових цінностей у контексті євроінтеграційних трансформацій України, а також дослідження проблем становлення консолідованої демократії як ціннісно-правового феномену.

Вагомим напрямом наукової діяльності Є. В. Реньова є міжнародно-правовий захист прав людини, зокрема діяльність Організації Об’єднаних Націй та її спеціалізованих установ. Учений послідовно аналізує статус, компетенцію та роль таких органів, як Верховний комісар ООН з прав людини, УВКБ ООН, Рада Безпеки та Генеральна Асамблея ООН у забезпеченні міжнародного миру, підтриманні суверенітету держав і реалізації глобальних гуманітарних ініціатив.

Особливе місце у творчому доробку дослідника займає проблематика міжнародно-правового захисту прав дитини. Є. В. Реньов детально висвітлює історію становлення міжнародних стандартів у цій сфері – від Декларації прав дитини 1959 р. до Конвенції ООН про права дитини 1989 р. – і простежує їх адаптацію до українського правопорядку. Значна увага приділяється аналізу діяльності міжнародних організацій, таких як «Save the Children», у контексті гуманітарного захисту дітей під час збройних конфліктів, а також розгляду новітніх ініціатив, зокрема Декларації про безпеку шкіл та її значення для України.

Дослідження Є. В. Реньова вирізняються глибоким історико-правовим і компаративістським підходом, поєднанням теоретико-догматичного аналізу з практичним осмисленням діяльності міжнародних інституцій. У своїх працях він послідовно підкреслює взаємозалежність конституційних і міжнародно-правових механізмів захисту прав людини, що дозволяє розглядати його наукову позицію як частину сучасного гуманістичного напряму у міжнародному праві.

Є. В. Реньов є автором численних наукових статей, опублікованих у провідних українських і зарубіжних виданнях, а також активним учасником міжнародних конференцій, на яких презентує результати досліджень щодо аксіології права, реформування системи ООН та захисту прав дитини. Його публікації у журналах “Juris Europensis Scientia”, “Юридичний науковий електронний журнал”, “Право і суспільство” та інших виданнях засвідчують широкий тематичний спектр і сталість наукових інтересів.

Наукова діяльність Є. В. Реньова формує вагомий сегмент сучасної школи міжнародного та європейського права Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. Його праці поєднують правознавчу глибину з гуманістичною спрямованістю, відображаючи ціннісний вимір міжнародного правопорядку та продовжуючи традицію дослідження людиноцентричних аспектів міжнародного права, закладену в університетській науковій спільноті.

Воєводін Ігор Сергійович – доктор філософії (PhD) за спеціальністю 293 «Міжнародне право». Його наукові інтереси зосереджені у сфері міжнародного екологічного права, міжнародного захисту прав людини, зокрема екологічних прав, діяльності універсальних і регіональних інституцій у цій галузі, а також проблематики взаємозв’язку між екологічною безпекою та правами вразливих груп населення.

Науковий доробок І. С. Воєводіна вирізняється системним аналізом міжнародно-правових механізмів охорони довкілля у контексті захисту прав людини. Його праці відображають прагнення до комплексного осмислення екологічних прав як невід’ємного елементу глобальної правової системи, що поєднує гуманітарний, соціальний і природоохоронний виміри. Учений послідовно розвиває ідею інтеграції екологічних прав у систему універсальних прав людини, розглядаючи їх не лише як колективні чи «третє покоління» прав, а як необхідну умову забезпечення людської гідності та сталого розвитку.

У своїх дослідженнях І. С. Воєводін простежує еволюцію міжнародних стандартів у галузі екологічних прав – від ранніх декларативних актів до сучасних механізмів їх реалізації. Особливу увагу він приділяє аналізу діяльності спеціальних процедур ООН, Ради ООН з прав людини, а також системи договірних органів, які формують новий глобальний підхід до взаємозалежності між довкіллям і правами людини. Значну частину його досліджень становить порівняльний аналіз регіональних систем – зокрема Африканського Союзу, міжамериканської та європейської – у контексті розроблення ефективних механізмів екологічного правозахисту.

Важливим напрямом наукових студій дослідника є розкриття міжнародно-правових аспектів захисту екологічних прав корінних народів і мігрантів. Воєводін досліджує проблеми екологічного переміщення населення, зумовленого зміною клімату, деградацією природних ресурсів чи техногенними катастрофами, пропонуючи концептуальні засади формування міжнародно-правового статусу «екологічного мігранта». Його праці також охоплюють питання правового становища вразливих категорій населення в контексті екологічних ризиків – дітей, літніх осіб, осіб з інвалідністю – та механізми їхнього захисту у межах міжамериканської системи прав людини.

Дослідження І. С. Воєводіна поєднують глибину теоретико-правового аналізу з уважним вивченням практики міжнародних судових і квазісудових інституцій. Його роботи відзначаються методологічною чіткістю, широкою джерельною базою й орієнтацією на сучасні тенденції розвитку міжнародного права навколишнього середовища. У працях молодого науковця відчутна увага до проблем глобального управління у сфері екології, зміцнення міжнародних гарантій екологічної справедливості та посилення ролі людиноцентричного підходу в екологічній політиці.

Науковий доробок І. С. Воєводіна – це послідовна спроба осмислити екологічні права як місток між гуманітарним і природоохоронним напрямами міжнародного права. Його дослідження сприяють розвитку сучасної української доктрини міжнародного екологічного права, а також формуванню у межах харківської наукової школи концепції інтегрованого підходу до розуміння прав людини у їхньому екологічному вимірі.

Варнавська Кароліна Андріївна – доктор філософії (PhD) за спеціальністю 293 «Міжнародне право». Її наукова діяльність присвячена дослідженню міжнародно-правових механізмів захисту правозахисників, ролі неурядових організацій у правозахисному процесі, а також проблемам забезпечення безпеки журналістів і правозахисників у сучасних умовах глобальних викликів. У центрі наукових інтересів дослідниці – питання правового статусу захисника в міжнародному кримінальному праві, гарантії діяльності правозахисників на регіональному рівні, а також міждисциплінарні аспекти взаємодії між міжнародними інституціями, державами та громадянським суспільством у сфері захисту прав людини.

Наукові праці К. А. Варнавської відзначаються поєднанням аналітичної глибини та практичної спрямованості. У своїх дослідженнях вона послідовно розкриває роль міжнародних і регіональних механізмів у формуванні системи гарантій для осіб, які здійснюють правозахисну діяльність. Особливу увагу дослідниця приділяє аналізу нормативних і процедурних засад діяльності Ради Європи, Організації з безпеки і співробітництва в Європі, Міжамериканської комісії з прав людини, Африканської комісії з прав людини і народів у частині забезпечення безпеки правозахисників і журналістів.

У низці праць Варнавська досліджує проблематику функціонування міжнародних кримінальних інституцій, зокрема правовий статус захисника у статутних і процедурно-процесуальних актах Міжнародного кримінального суду. Ці дослідження характеризуються точністю юридичного аналізу, системним підходом до тлумачення норм міжнародного кримінального права й увагою до практики судових органів. Водночас учена розглядає постать захисника не лише як процесуального учасника, але й як носія особливого етичного статусу, покликаного забезпечувати баланс між правосуддям і правами обвинуваченого.

Важливий пласт наукових інтересів Варнавської становлять питання міграції та її впливу на діяльність правозахисників. Вона аналізує міжнародно-правові виклики, що постають перед правозахисним рухом у контексті масових переміщень населення, кризових явищ у сфері безпеки та обмеження прав людини. У цьому контексті дослідниця наголошує на необхідності посилення міжнародної співпраці, розвитку профілактичних механізмів і створення ефективних гарантій безпеки для осіб, які здійснюють правозахисну діяльність у зонах конфліктів або підвищеного ризику.

Значна частина публікацій Кароліни Андріївни присвячена ролі неурядових організацій у системі міжнародного правозахисту. У співавторстві з професором Т. Л. Сироїд вона досліджує питання взаємодії міжнародних і національних правозахисних структур, акцентуючи на важливості їхньої участі у моніторингових, аналітичних і просвітницьких процесах, які зміцнюють глобальні стандарти прав людини.

Науковий стиль К.А. Варнавської поєднує системність, аргументованість і чіткість викладу з глибоким розумінням гуманітарного змісту права. Її праці роблять помітний внесок у розвиток сучасної української доктрини міжнародного права прав людини, зокрема в частині дослідження правового статусу правозахисників і захисників у міжнародних судах. Дослідження молодої науковиці органічно вписуються у традицію харківської школи міжнародного права, продовжуючи її орієнтацію на людиноцентризм, міжінституційний підхід і поєднання академічної глибини з практичною значущістю.

Перспективними напрямками подальших досліджень представників наукової школи міжнародного і європейського права на юридичному факультеті Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна є питання міжнародно-правового регулювання статусу правозахисників, міжнародний захист права на достатній життєвий рівень, міжнародний захист екологічних прав вразливих категорій осіб, внутрішня система правосуддя міжнародних організацій.