Юридичний факультет: Історія та Сучасність

Юридичний факультет – один з наймолодших факультетів Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Він бере свій початок від моменту заснування Харківського імператорського університету – найстарішого університету Східної Європи.

Університет був започаткований за указом царя Олександра І у 1804році і з’явився завдяки «співчуттю та матеріальній підтримці Харківської громади».

Заснування Харківського університету справедливо пов’язують із особистістю Василя Назаровича Каразіна, поміщика с. Кручик, Слобідсько-Української губернії.

Саме він є справжнім «винуватцем» існування університету в Харкові: йому належала сама ідея відкриття університету; він переконав харківське дворянство у необхідності започаткування університетської освіти і схилив його до пожертвування коштів, спрямованих на реалізацію університетського проєкту; він доклав значних зусиль у столиці, щоб дістати Височайшого дозволу на відкриття університету, звертався з безліччю прохань, скарг і клопотань до різних відомств – міністерства фінансів, міністерства освіти, міністерства внутрішніх справ та інших, – від яких залежала доля його улюбленого дітища, і навіть отримав «милостиву догану» від Государя за свою занадто активну діяльність ; він зробив дуже багато для устрою університету на першому етапі.

Суспільна підтримка ідеї заснування університету стала тим вирішальним фактором, що перетворив у той час провінційний Харків на університетське місто, науковий і культурний центр, столицю просвітництва України.

Харківський імператорський університет було відкрито 17 січня 1805 року; через дванадцять днів, 29 січня, в університеті розпочалися аудиторні заняття (лекції).

Історію розвитку юридичного факультету можна поділити на п’ять періодів – за кількістю «пережитих» факультетом статутів (за часів Харківського імператорського університету таких статутів було чотири):

перший період 1804-1835 рр.;

другий період 1835-1863 рр.;

третій період 1863-1884 рр.;

четвертий період 1884-1920 рр. (закриття юридичного факультету).

П’ятий, сучасний період розпочався у 2004 році з прийняття рішення про відновлення юридичного факультету у стінах Харківського університету.

Перший період (1804-1835 рр.)

Перший університетський Статут був Височайше затверджений 5листопада 1804 року. Він був загальним для всіх університетів Імперії і передбачав навчально-наукову організацію, побудовану на принципах колегіальності та автономії, до структури якої входило чотири відділення або факультети:

1) моральних і політичних наук;

2) словесних наук;

3) фізичних і математичних наук;

4) лікарських і медичних наук.

Перше відділення – морально-політичних наук (або, як його тоді ще називали, етико-політичних наук) і є юридичний факультет.

Кожне відділення складалося з кафедр, які представляли основні наукові напрямки того часу. Їх мало бути 28 – за кількістю професорів (кожен професор представляв собою кафедру, науковий напрямок).

На етико-політичному відділенні першого періоду існували такі кафедри:

кафедра богослов’я;

кафедра тлумачення святого писання і церковної історії;

кафедра теоретичної та практичної філософії;

кафедра природного, політичного і народного права;

кафедра цивільного і кримінального судочинства;

кафедра права шляхетних стародавніх і сучасних народів;

кафедра дипломатики і політичної економії.

За Статутом 1804 року факультет мав широкі повноваження з питань забезпечення навчального процесу та викладення навчальних дисциплін. Так, факультет відповідав за:

1) складання навчального плану з кожної дисципліни;

2) щорічне визначення системи і порядку викладання факультетських дисциплін, розподіл навчального часу;

3) екзаменування осіб на ступені, які університет має право присуджувати;

4) розгляд промов, приготовлених для оголошення на урочистих зборах;

5) обрання тем конкурсних задач з об’явою винагороди, підведення підсумків конкурсу;

6) інспектування казеннокоштних і своєкоштних студентів, діяльність з організації занять в училищах (керівництво училищами за Статутом 1804 року було покладено на університети);

7) публікацію наукових робіт (в тому числі перекладів з іноземної мови) в місцевих журналах і Журналі Міністерства освіти.

На початку свого існування Харківський університет зіткнувся із проблемою забезпечення, як ми зараз говоримо, професорсько-викладацькими кадрами.

Пошук кандидатів на штатні посади професорів та викладачів Університету розпочали ще наприкінці 1802 року В. Н. Каразін та С.О.Потоцький. Результатом їхніх дій стало затвердження на посаду перших чотирьох професорів, серед яких був блискучий юрист, талановитий педагог і адміністратор І. Ф. Тимковський. Проф. І.Ф. Тимковський мав величезний педагогічний досвід і рідкісну любов до шкільної справи; його видатні заслуги у справі первісної організації Університету та доуніверситетської освіти були оцінені, коли в 1811 році, при виході проф. І.Ф. Тимковського у відставку, Правління постановило внести в журнал такий запис:

«Університет завжди з величезною вдячністю буде згадувати, що устрій багатьох училищ у нашому окрузі, тепер повносилих, завдячує розсудливості, завзятості і невтомній праці проф. Тимковського».

За два роки до виходу у відставку проф. І.Ф. Тимковський був обраний деканом юридичного факультету.

Наукові заслуги проф. І.Ф. Тимковського оцінили одразу два освітні заклади: у 1805 році Московський університет присудив йому ступінь доктора utrisque juris, від Харківського університету в 1807 році він отримав ступінь доктора філософії.

Заповнення вакантних місць на кафедрах Харківського університету було нерівномірним і розтягнулося на багато років. Дані з цього приводу, що наводяться різними дослідниками, є суперечливими, проте у будь-якому разі Університет розпочав роботу, коли в його штаті не вистачало майже половини викладачів, в тому числі 17 професорів. Однак професійний рівень харківських освітян – як місцевих, так і іноземців – був доволі високим, причому етико-політичне відділення виявилося одним із найкраще укомплектованих.

Першим деканом факультету став філософ проф. Й. Шад, який викладав філософію, логіку, латинську мову та літературу, психологію, естетику, німецьку літературу.

Шад Йоган (Іван Єгорович), одна з найсуперечливіших і найскандальніших постатей Університету за весь час його існування, народився в 1758 році в с. Мюрсбах (Німеччина) в сім’ї селянина. У 14 років вступив до єзуїтської семінарії. Складаючи вступний іспит з латинської мови, Й.Шад виявив найгірші знання, і ще тоді сам для себе вирішив, що зробить все можливе, щоб знати латинь досконало.

У роботі Л.Н. Загурського «Юридический факультет Харьковского университета за первые сто лет его существования (1805-1905)», нажаль, відсутні біографічні дані про першого декана юридичного факультету.

Відомий економіст, професор Л. Якоб читав студентам юридичного факультету політологію, правознавство, державознавство, економіку, німецьку літературу.

Колега проф. Л. Якоба, на той час ад’юнкт, згодом – професор, Й. Ланг читав у Харківському університеті курси з філософії, математики, права, політичної економії, психології.

Отже, завдяки проф. І.Ф. Тимковському, проф. Й. Шаду, проф. Л. Якобу та проф. Й. Лангу, що вели більшість дисциплін на семи кафедрах факультету, було забезпечено викладання філософії, російського права, логіки, політекономії, латині, риторики. Щодо богословських наук, які мали читатися священиками, призначеними Св. Синодом, то довгий час ці науки було нікому викладати.

За Статутом 1894 року, факультет складався з професорів та ад’юнктів, очолювався деканом, який обирався з ординарних професорів. Деканами факультету в період з 1804 року по 1835 рік були: проф. Й. Шад,проф. І.Ф.Тимковський, проф. Ф. Швейкарт, проф. Б.О. Рейт, проф. К.П. Павлович, протоієрей О.О. Могилевський, проф. Г.М. Данилович, проф. Т.Ф. Степанов.

Другий період (1835-1863 рр.)

Другий період історії юридичного факультету розпочинається 26 червня1835 року із прийняттям нового Загального Статуту Імператорських Російських університетів. Відповідно до Статуту на етико-політичному відділенні було змінено перелік кафедр (їхня кількість, у порівнянні зі Статутом 1804 року, залишилася незмінною – сім):

кафедра енциклопедії та загального огляду системи законодавства;

кафедра римського законодавства та його історії;

кафедра цивільних законів, загальних, особливих, місцевих;

кафедра законів благоустрою та благочинства;

кафедра законів про державні повинності та фінанси;

кафедра законів поліцейських та кримінальних;

кафедра основ загальнонародного правознавства.

Статут 1835 року вводить п’ять кафедр із вітчизняного законодавства (замість однієї), а також нову науку – енциклопедію законознавства.

Церковні дисципліни не належать до жодного з факультетів, але призначені для всіх православних студентів.

Статут залишив колегіальну форму вирішення багатьох питань внутрішнього устрою; ректор, професори та ад’юнкти обираються Радою, декан – факультетом, і затверджуються Міністерством освіти. Одночасно із цим Статут розширив повноваження попечителя, який мав тепер вживати«всі міри» для процвітання Університету.

Для заміщення вакантних кафедр, поряд із обранням, були передбачені ще два нових способи: конкурс, що оголошувався радою університету з дозволу попечителя, і призначення, що здійснювалося міністром, який, за власним розсудом, міг призначати по вакантним кафедрам професорів та ад’юнктів з числа молодих людей, які «відрізняються вченістю і талантом викладання». Таким чином, Статут 1835 року значно звузив університетську автономію, елементи якої зберігалися ще протягом одинадцяти років.

В 1846 році Університет було підпорядковано військовому відомству – генерал-губернатору; Раду позбавлено права обирати ректора, право факультету обирати декана обмежено; викладання здійснюється в межах програмам, які затверджуються ректором; припиняється відправлення молодих людей закордон для подальшого там навчання; кількість студентів в Університеті обмежується комплектом (300 осіб).

Влада попечителя розширюється; Міністерство освіти отримує широке право призначати викладачів на посади, яким часто зловживає; це тягне перші хвилювання серед студентів. Щоб придушити студентське невдоволення Міністерство видає цікаву, як на наш погляд, інструкцію:

«1) довести до відома студентів Харківського університету, що вони не мають законного права виявляти прилюдно своїм професорам знаки схвалення (шляхом оплесків і т.п.) або засудження (шиканням, свистом, виходом з аудиторії і т.п.);

2) зобов’язати деканів спостерігати за лекціями професорів, яким поставити в обов’язок, не захоплюючись суєтним шуканням популярності серед студентів, сумлінно виконувати свою роботу і морально впливати на своїх слухачів, спрямовуючи їхні розуми до істинної мети просвіти з урахуванням суспільного порядку та підпорядкуванням встановленій владі».

На другий період історії факультету припадає робота проф.Г.С.Гордієнкова, проф. М.П. Клобуцького, проф. О.В. Куніцина, проф.О.М.Міцкевича, проф. І.В.Платонова, проф. С.В.Пахмана, проф.А.Г.Станіславського (всі вони, крім проф. М.П. Клобуцького, у різні часи обіймали посаду декана юридичного факультету), а також початок наукової та педагогічної діяльності ад’юнктів О.І. Полюмбецького та Д.І.Каченовського.

Третій період (1863-1884 рр.)

Наприкінці другого періоду стають очевидними недоліки університетської організації: усунення університетів від вирішення питань, які стосувалися їхнього внутрішнього життя; зменшення професорського персоналу, внаслідок чого багато кафедр були вакантними.

18 червня 1863 року приймається новий Статут, який, у порівнянні зі Статутом 1835 року, підняв статус університетів.

Статут 1863 року надав університетам самостійності, в основу якої було покладено положення Статуту 1804 року, передбачивши принцип виборності всіх університетських посад.

Для заміщення вакантних кафедр, за Статутом 1863 року, існували такі способи: обрання Радою, конкурс і безпосереднє призначення міністром (останнє – в тому випадку, коли кафедра не буде заміщена протягом року кандидатом, що обирається).

Із тим, щоб Рада мала достатню кількість кандидатів для заміщення вакантних кафедр та посад, факультету було надано право: залишати при університеті молодих людей стипендіатами для «приготування к професорському званию»; клопотати про їхнє навчання закордоном; присуджувати молодим людям звання приват-доцентів.

Статут 1863 року передбачав збільшення кількості кафедр: на юридичному факультеті замість 7 кафедр при 8 професорах та 2 ад’юнктах засновувалося13 кафедр при 13 професорах та 6 доцентах.

За Статутом 1863 року факультет був представлений такими кафедрами:

кафедра енциклопедії права;

кафедра іноземних законодавств;

кафедра історії руського права;

кафедра історії слов’янських законодавств;

кафедра римського права;

кафедра державного права;

кафедра цивільного права і судочинства;

кафедра кримінального права і судочинства;

кафедра поліцейського права;

кафедра фінансового права;

кафедра міжнародного права;

кафедра політекономії та статистики;

кафедра церковного права.

Слід зазначити, що саме в третій період на юридичному факультеті навчалася найбільша кількість студентів: так, наприкінці 1865 року кількість студентів-юристів (323 особи) перевищувала загальну кількість студентів інших спеціальностей (222 особи).

Посаду декана юридичного факультету в 1863-1884 рр. обіймали:проф. О.І. Палюмбецький, проф. А.Г. Станіславський, проф. Д.І. Каченовський, проф. І.П. Сокальський, проф. А.М. Стоянов.

Четвертий період (1884-1920 рр.)

Статут 1884 року ліквідував університетську автономію, скасував принцип виборності при заміщенні вакантних посад; призначення на посаду, за Статутом, залежало від міністра, причому факультет був невправі робити рекомендації щодо призначення. Міністр міг оголосити конкурс для обрання на вакантну кафедру, до участі в якому допускалися особи, що мали ступінь доктора, пізніше – ступінь магістра. Декан факультету обирався попечителем і затверджувався міністром строком на чотири роки. Декан обирав секретаря факультету з професорів строком на чотири роки, якого за поданням ректора затверджував попечитель Університету.

У 1884 році на факультеті існували такі кафедри:

кафедра римського права;

кафедра цивільного права і судочинства;

кафедра торгового права та судочинства;

кафедра кримінального права та судочинства;

кафедра історії руського права;

кафедра державного права;

кафедра міжнародного права;

кафедра поліцейського права;

кафедра фінансового права;

кафедра церковного права;

кафедра політичної економіки та статистики;

кафедра енциклопедії та історії філософії права.

Деканами юридичного факультету в цей період були: проф. А.М.Стоянов, проф. М.М. Алексеєнко, проф. Л.Н. Загурський, проф. М.А.Остроумов; науково-викладацьку діяльність на факультеті здійснювали: проф. М.А. Гредескул, проф. І.П. Сокальський, проф. Г.Ф. Шершеневич, проф.Л.Є. Владимиров, проф. В.П. Даневський, проф. І.І. Дитятін, проф. Г.М.Цехановецький, проф. М.П. Чубинський, проф. О.О. Алексеєв та інші.

У 1920 році Комісія у справах реформування вищої школи при Наркомосвіти УРСР приймає Інструкцію про тимчасову організацію вищої школи в Україні, яка наказувала заняття на юридичних факультетах«...повністю припинити і організаційні їх форми без шкоди для інвентарю рішучо ліквідувати... Вивчення правових дисциплін забезпечується в найближчі часи, для чого буде використаний і необхідний викладацький персонал юридичних факультетів».

Одним з останніх випускників факультету, що прославив свою alma mater, був проф. Володимир Михайлович Корецький (1890-1984), випускник Харківського університету 1916 року, доктор юридичних наук, професор, академік АН УРСР, директор Інституту держави та права АН УРСР, Герой соціалістичної праці. Проф. В.М. Корецький став першим вітчизняним вченим, який увійшов до складу Комітету ООН з прогресивного розвитку міжнародного права та його кодифікації, був членом і першим заступником голови Комісії ООН з прав людини, обіймав посаду віце-президента Міжнародного Суду ООН.

П’ятий період (відродження юридичного факультету)

Відродження юридичного факультету розпочалося в 2001 році, коли за Наказом ректора № 0202-4079 від 31.08.2001 року в межах філософського факультету Університету було створено кафедру правознавства.

У 2002 та 2003 роках філософський факультет проводив набір студентів за спеціальністю «правознавство», які після закінчення навчання мали отримати освітньо-кваліфікаційний рівень «молодший спеціаліст».

У 2002 році набір складав 34 особи, у 2003 році – 35 осіб.

Згодом (після відкриття юридичного факультету) студентів цих двох груп було переведено з філософського на юридичний факультет.

У квітні 2004 року Університет отримав ліцензію ДАК Міністерства освіти і науки України на підготовку студентів за спеціальністю «правознавство» освітньо-кваліфікаційного рівня «бакалавр».

Навесні 2004 року кількість кафедр з правознавчих дисциплін збільшується: створено кафедру кримінально-правових дисциплін та кафедру цивільно-правових дисциплін, таким чином у межах філософського факультету з весни 2004 року діє три кафедри, на яких читаються юридичні науки.

Виходячи з останньої обставини, а також враховуючи те, що «…кількість студентів денної форми навчання, які навчаються за спеціальністю «правознавство» і суміжними спеціальностями, враховуючи прийом на 1 курс у 2004 році, перевищить 200 осіб», Міністерство освіти і науки України дає дозвіл на створення юридичного факультету.

Оформлення юридичного факультету як самостійної університетської одиниці завершується Наказом ректора № 0202-1/088 від 1.06. 2004 року:

«1. Створити в Університеті юридичний факультет з1.06. 2004 року.

2. Доручити юридичному факультету підготовку фахівців за напрямом «право» освітньо-кваліфікаційного рівня «бакалавр».

3. Включити до складу юридичного факультету кафедру державно-правових дисциплін, кафедру кримінально-правових дисциплін, кафедру цивільно-правових дисциплін.

4. Призначити виконуючою обов’язки декана юридичного факультету завідуючу кафедрою державно-правових дисциплін, к.ю.н. Кагановську Т.Є.».

Сьогодні підготовка фахівців на юридичному факультеті здійснюється за освітніми програмами «Право» та «Міжнародне право», під час засвоєння яких передбачено заохочення здобувачів вищої освіти до ролі автономних і відповідальних суб’єктів освітнього процесу; створення освітнього середовища, орієнтованого на задоволення потреб та інтересів здобувачів вищої освіти, зокрема надання можливостей для формування індивідуальної освітньої траєкторії; побудову освітнього процесу на засадах взаємної поваги і партнерства між учасниками освітнього процесу.

Важливим елементом підготовки правника є навчальна та виробнича практика, яку здобувачі проходять в судах, правоохоронних органах, органах прокуратури, установах Міністерства юстиції України, юридичних департаментах та відділах органів державної влади та місцевого самоврядування, юридичних службах підприємств, установ та організацій.

На факультеті запроваджено наукове співробітництво на вітчизняному і міжнародному рівні, що сприяє повноцінній підготовці фахівців. Успішно реалізуються міжнародні науково-освітні проєкти, в межах яких відбувається навчання та стажування, проводяться відкриті лекції відомих правників з провідних університетів світу.

Випускники юридичного факультету за спеціальністю081 «Право» можуть працювати в органах виконавчої та судової влади, місцевого самоврядування, у громадських організаціях, на підприємствах та в організаціях усіх форм власності.

Випускники юридичного факультету за спеціальністю293 «Міжнародне право» мають перспективи працевлаштування в органах зовнішніх зносин, міжнародних міждержавних і недержавних організаціях, органах виконавчої та судової влади; органах місцевого самоврядування; громадських організаціях.

На юридичному факультетідієаспірантура, яка готує здобувачів третього рівня вищої освіти (доктора філософії (PhD)) за спеціальностями 081 Право та 293 Міжнародне право і докторантура, яка готує здобувачів наукового рівня вищої освіти (доктор юридичних наук).

Також на факультеті функціонує дві спеціалізовані вчені ради: Д 64.051.28 з правом прийняття до розгляду та проведення захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) юридичних наук за спеціальностями 12.00.03 «Цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право», 12.00.07 «Адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право»;

К 64.051.30 з правом прийняття до розгляду та проведення захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальностями 12.00.01 «Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень» та 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право».

Структурно факультет складається з 5-ти кафедр:

кафедра державно-правових дисциплін (завідувач: д.ю.н., проф., Заслужений юрист України Головко Олександр Миколайович);

кафедра цивільно-правових дисциплін (завідувач: к.ю.н. Устименко Олена Анатоліївна);

кафедра кримінально-правових дисциплін (завідувач: д.ю.н., проф. Житний Олександр Олександрович);

кафедра конституційного і муніципального права (завідувач: к.ю.н., доц. Воронов Марк Миколайович);

кафедра міжнародного і європейського права (завідувач: д.ю.н., проф. Сироїд Тетяна Леонідівна).

Декан факультету – д.ю.н., проф., Заслужений юрист України Кагановська Тетяна Євгеніївна.

Також на факультеті працює практико-освітній центр «Юридична допомога».

Освітню діяльність на юридичному факультеті здійснює близько 100 науково-педагогічних працівників, понад 20 з яких – доктори юридичних наук і близько 50 – кандидати наук.